info@vzayemodiya.net
+38 (061) 270-92-91
+38 (067) 393-80-65

Рабство під прикриттям нужденності

Щороку десятки українців стають жертвами примусового жебракування. Цей вид рабства за кількістю потерпілих поступається хіба що трудовій та сексуальній експлуатації. Однак «на плаву» злочинний бізнес тримає… наша так звана «небайдужість».

37-річний Костянтин після аварії на залізниці залишився без обох ніг. Через деякий час після трагедії, коли він на протезному заводі очікував на своє замовлення, до нього підійшли двоє чоловіків і запропонували роботу в Києві. Сказали, що зможе добре заробляти на одній із столичних фірм, а роботодавцям, мовляв, вигідно мати такого підлеглого, бо вони не платитимуть податків. Костянтин відповів, що має подумати.

Згодом чоловіки приїхали до Костянтина додому. Запевнили, що він працюватиме у кіоску продавцем годинників і отримуватиме зарплатню вчетверо вищу за пенсію. Костянтин погодився, і лише дорогою зрозумів, що їде не до Києва.

Його завезли до Москви. Відібрали документи і телефон і розповіли, що відтепер Костянтин жебракуватиме у метро. Тепер щодня з сьомої ранку до дев’ятої вечора чоловік просив «на операцію». За ним слідкувала спеціально приставлена жінка – щоб Костянтин не надумав тікати чи просити у когось про допомогу. Їй же чоловік щодня віддавав увесь свій заробіток, а це – до 5 тисяч рублів (більше тисячі гривень).

Так тривало понад півроку. Костянтина врятувало те, що йому треба було терміново приїхати в Україну і поновити документи про інвалідність. Щойно повернувся на Батьківщину, відразу звернувся до правоохоронців, хоч злочинці й застерігали його від таких дій. Нині ведеться слідство.

Жебракування можна сприймати по-різному: можна як спробу врятувати себе чи близьких, а можна – як виманювання грошей через небажання шукати роботу… Однак мало хто задумується над тим, що багато людей жебракують не з власної волі, а є жертвами кримінального злочину – торгівлі людьми та експлуатації. Десятки потерпілих щороку звертаються до правоохоронних органів чи громадських організацій з проханням допомогти. Насправді жертв такої експлуатації значно більше, однак вибратися з пастки їм часом заважає… наша підтримка.

Жебракування каралося законом

Хоч у Біблії не раз згадується про те, що треба підтримувати нужденних («Тому, хто попросить у тебе, дай…»), ставлення до жебрацтва у різні історичні періоди було неоднаковим.

На початку епохи Середньовіччя жебракам матеріально віддячували за їхні молитви: вважалося, що саме слова бідних, нужденних найкраще доходять до Господа. Проте вже у 15 ст. ставлення до них різко змінилося. У жебраках більше не бачили вірних послідовників Ісуса Христа, а швидше дешеву робочу силу.

У 16 ст. англійські королі навіть видали низку законів, спрямованих проти жебраків. Деякі з цих законів народ назвав «кровавими». Віднині будь-хто мав право ловити на узбіччі бідняків і залучати їх до роботи. Жебрака, що кілька раз втікав від господаря, впіймавши, таврували як кримінального злочинця.

Таким чином, протягом тривалого часу жебракування каралося законом, а будь-кого, хто міг опинитися у цій ролі, залучали до роботи за мінімальну платню. Проте вже незабаром знайшлися ті, хто вирішив не просто не платити жебракам за їхню роботу по дому чи господарству. Жалість оточуючих до нужденних такі особи вирішили використовувати на свою, матеріальну користь.

У групі ризику – неповнолітні

9-річного Івана та кількох його братів і сестер жебракувати примушував... рідний батько. Чоловік навіть «інструктував» дітей, як ті мають просити у перехожих гроші (стояти навколішки, перед собою покласти порвану шапку), де і куди йти (вранці – до церкви, в обід – на базар). Іван із багатодітної родини, всі разом проживали у невеликому містечку, тож батьки, хоч і часто змінювали місце роботи, не могли забезпечити дітей навіть найнеобхіднішим.

Ще шестирічним Івана привчили не лише жебракувати, але й часом красти речі та продукти на місцевому ринку. Водночас вдома постійно точилися сварки, батько бив Івана та інших дітей за те, що ті приносять мало грошей.

Спочатку роль контролера над малолітніми жебраками виконував сам батько. Однак одного разу чоловік заборгував півтисячі гривень знайомому, і щоб розрахуватися, віддав «в оренду» власних дітей, щоб ті, жебракуючи. відпрацювали 500 гривень. Легко вдягнені, діти дуже скоро сильно захворіли, потрапили до лікарні, а звідти – до притулку.

Неповнолітній Іван нині в поганому моральному та фізичному станах, потребує допомоги психолога. Порушене питання про застосування до батьків хлопця заходів громадського впливу, притягнення їх до кримінальної відповідальності та позбавлення батьківських прав.

У 2010 році лише в Києві Служба у справах дітей КМДА спільно з кримінальною міліцією у справах дітей провели 277 профілактичних рейдів «Діти вулиці», під час яких було вилучено 131 дитину. З них 46 дітей влаштували до притулків, 33 – повернули у сім’ї, до лікарні відправили 28 дітей, а 24 дитини повернули до навчальних закладів столиці.

На осіб, які втягнули неповнолітніх у жебрацтво, чекає в’язниця. Адже нині у Кримінальному кодексі України ст. 150-1 за використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (яке ККУ тлумачить як «систематичне випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб) з метою отримання прибутку карається обмеженням волі на термін до 3 років або позбавленням волі на той самий термін. Ті самі дії, вчинені щодо чужої малолітньої дитини або пов'язані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, караються обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на строк від 3 до 8 років. Примусове жебракування, у яке втягують неповнолітніх, підпадає і під ст. 150 – «Експлуатація дітей», а також під ст. 304 – «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність».

Довірливість загрожує пасткою

Нині примусове жебракування є одним із найбільш поширених форм внутрішньої торгівлі людьми – після трудової експлуатації та сексуального рабства.

Заступник координатора програм протидії людьми Міжнародної організації з міграції (МОМ) Оксана Горбунова розповідає: станом на вересень 2010 року до них уже звернулося 34 жертви примусового жебракування. «Серед потенційної групи ризику тут, окрім неповнолітніх, також люди з обмеженими фізичними можливостями. Примушують жебракувати також алкогольно залежних. Ще одна категорія – це люди похилого віку. Ми маємо випадок, коли доводилося рятувати 76-річну жінку, яка провела у рабстві десять років, жебракуючи під контролем злочинців», - додає фахівець.

У 60% випадків торгівлі людьми засобом залучення виявляється обман. Найчастіше злочинці попередньо придивляються до потенційної жертви. Якщо людина виявляється довірливою, їй згодом обіцяють якщо не золоті гори, то принаймні такі умови, які є значно кращими за звичну їй атмосферу.

«Схема втягування у жебракування проста: з потерпілими домовляються про визначену суму, решта коштів віддається злочинцям. Проте це – кримінальний злочин, за який передбачена сувора міра відповідальності. Тож, знаючи про такий випадок чи ще гірше – будучи жертвою такого типу експлуатації, варто негайно звернутися до правоохоронців», - наголошує старший оперуповноважений в особливих справах Департаменту боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми МВС України Олександр Кравченко.

У МВС нагадують, що примусове жебракування може підпадати під ст. 149 Кримінального кодексу України «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини», адже під експлуатацією тут розуміють зокрема і примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, а також залучення в боргову кабалу. Ця стаття передбачає відповідальність в середньому від 3 до 8 років.

Пожертви йдуть до кишені злочинця

За словами фахівців, у більшості випадків коштами, здобутими завдяки жебракуванню, користуються саме злочинці, а не їхні жертви. «Особливість цього виду експлуатації полягає в тому, що людину залишають на дуже скромному «пайку». Гроші їй не видаються, «відплачують» зазвичай продуктами, та й то мінімально – лише щоб вона не вмерла з голоду. Людині не дають заробити анітрохи, мета злочинців – тримати її при собі якнайдовше, адже один жебрак приносить їм приблизно 1-2 тисячі гривень на день», - зазначає експерт МОМ Оксана Горбунова.

Трапляється, що жертву примусового жебракування злочинці навмисно підсажують на алкоголь, перетворюють на залежну. Тоді людина згодна віддавати усі випрошені гроші «роботодавцям» - аби лише отримати чергову порцію алкоголю.

Хоч ніхто не може заборонити робити пожертви нужденним, та й ніколи не знаєш напевне, чи ховаються за такими людьми злочинці, фахівці радять обачніше ставитися до прохань жебраків. «Так, є люди, які хоч і жебракують, але не є жертвами злочинців. Вони, так би мовити, працюють самі на себе, і пожертви перехожих насправді можуть їм допомогти. Проте таких дуже мало», - наголошує Олександр Кравченко.

Отже, якщо людину насправді експлуатують, пожертви лише ще дужче заганяють її у рабство, перетворюючи на вигідного «підлеглого». Це однаково стосується і неповнолітніх, і людей з обмеженими фізичними можливостями, і людей похилого віку. Варто пам’ятати, що для злочинців не важливий вік чи стан жертви, вони розглядають її виняткового як об’єкт отримання прибутку.

Не дайте обманути себе і понівечити долі тих, хто змушений просити гроші на вокзалах, ринках та під церквами. Примусове жебракування – це кримінальний злочин! Особливої допомоги потребують неповнолітні, які часто лишаються беззахисними перед злочинцями. Зрештою, жертва має знати, що вона може і повинна звернутися за допомогою. І якщо ви можете якось посприяти тому, щоб людина вибралася з рабства (звернутися до правоохоронних органів, громадськихї організацій, соціальних служб), не уникайте цієї можливості. Адже ті, хто потрапив у пастку, зазвичай потребують не лише матеріальної допомоги.

Примітка. Імена потерпілих змінені з метою дотримання їхнього права на конфіденційність.

 

автор: Олена Ремовська

Анонс тренінгів

Нема подій

Наші фахівці: